Архів категорії Новини

Про продовження навчання
з використанням технологій дистанційного навчання
(04.11.2020 р. №59)

Викладачі кафедри музичного мистецтва проводять заняття з використанням технологій дистанційного навчання.

Детальніше на сайті кафедри музичного мистецтва

Магістрант педагогічного факультету Юрій-Георгій Дмитриєвський (група ОМх1-М20) отримав сертифікат про закінчення курсу навчання за програмою “Теоретичне і практичне навчання тренера школи Соробан”. Щиро вітаємо і бажаємо успіхів!

Що таке Соробан і чому він потрібен дитині?
Соробан – унікальна методика усного рахунку, яка важлива для розвитку інтелектуальних і розумових здібностей дитини. Її основа – вдосконалена японська система рахування на рахівницях абак. Мета Сорбану – синхронний розвиток лівої і правої півкулі мозку, образного мислення, зорової пам’яті, концентрації уваги, розумових здібностей та інтелекту. До того ж, швидкий арифметичний рахунок – це найкращий спосіб, тренажер – для досягнення важливої мети.

Кожен, хто не прогулював у старших класах біологію, знає, що мозок має дві півкулі – ліву та праву. Ліва відповідає за логіку, точні математичні розрахунки, дії із пам’яттю, а також за сприйняття і розпізнавання. Вона ж розбирає отриману інформацію на деталі, аналізує і класифікує її, та повністю розвивається вже до трьох років. Права несе відповідальність за просторове й образне мислення, візуалізацію, сприйняття музики та за емоції. А для повноцінного розвитку людини обидві півкулі головного мозку повинні працювати гармонійно.

Що для цього потрібно?
Уявіть наш мозок великим піаніно, клавіші – відділами мозку із різними функціями, а створену мелодію – розвинутою особистістю. Так ось, для того, щоб створити мелодію, потрібно грати, натискуючи на клавіші, і при цьому натискувати правильно! Щоб грати цю мелодію добре, необхідні тренування. І чим більше тренувань, тим краща музика. І самим головним тут є те, що найяскравіша музика буде тоді, коли використовуються при грі всі клавіші.

Таке ж відбувається і з нашим мозком: чим більше ми стимулюємо різні ділянки мозку у дитинстві, тим більше створюється зв’язків між нейронами, тим краще будуть взаємодіяти між собою півкулі, і тим розвинутіша буде людина.

Методика Усного рахування Соробан розроблена таким чином, що наше піаніно грає на повну силу, використовуючи всі віртуозні сполучення клавіш для створення неймовірно красивої мелодії. Програма розроблена з таким розрахунком, щоб як можна частіше й повноцінно використовувати та стимулювати всі відділи обох півкуль.

Теперішня система освіти більше розвиває ліву півкулю, що призводить до того, що діти у більшості випадків мислять стереотипно, оперуючи набутими знаннями та правилами. А ось справжніми творчими проривами, блискучими інтуїтивними осяяннями ми зобов’язані правій півкулі мозку. І саме заняття за методикою Соробан сприяють гармонійній роботі, коли дитина активно користується всім набором навичок обох півкуль.

Інформація з допису Наталії Урсу у Facebook та сайта: https://soroban.ua/

Пропонуємо перелік найбільш значних подій минулого тижня, що відбулись в українській освіті

Вишивка соломкою – зникаюче мистецтво родини Лашків з міста Кам’янця-Подільського. «Соломкою не вишивають, нею потрібно думати», – вважає Наталія Лашко. Мама і син створюють з такого незвичного для мистецтва матеріалу дивовижні роботи і навіть шедеври, які завжди привертають увагу, дивують, змушують роздивлятися досконалі вигини кожного стібка. В усьому світі нараховується усього троє майстрів, які опанували техніку вишивки соломкою, а в Україні – Наталія та її син Ілля – єдині. Їх роботи виставляються в музеях по всьому світу, а також знаходяться в приватних колекціях. Ілля (асистент кафедри образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва та реставрації творів мистецтва Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка) є наймолодшим митцем, який вишиває соломкою.

Виконання однієї роботи може зайняти від декількох місяців до року наполегливої скрупульозної праці. Майстер заздалегіть повинен уявити, як ляже кожен стібок, як створити необхідний об’єм, де використати аплікацію, а де плетіння. В одній із старовинних книжок Наталія наштовхнулась на цікавий факт: раніше солома використовувалася з метою імітації вишивки золотом. На початку 80-х авторка сформувала власну оригінальну техніку. Матеріал для роботи родина вирощує власноруч: сіють жито, пшеницю, овес, але найкраще працювати з рослинами, які насіялись самі. Цікаво, що солома різних рослин відрізняється за кольором: жито має холодніші відтінки, пшениця – дещо рожевий колір, а ось дикий овес-вівсюк має найтепліший, золотистий відтінок. На перший погляд може здатись, що вишивка соломкою досить крихка, але це не так. Про свою унікальну техніку вишивання Наталя говорить: «Соломка – це пластичний матеріал. Працювати з нею складно і одночасно приємно. Усі картини вишиті соломкою існують в одному екземплярі. Ні одну роботу повторити не вдасться». У давнину соломкою навіть вишивали одяг священнослужителів. Така вишивка не тільки схожа на золото, але й напрочуд гарно носиться. Майстриня ніколи не боялася експерементувати, тому кожна робота – це прояв багатогранності її рукотворного таланту.

З допису Наталії Урсу у Facebook

Про тимчасовий перехід на навчання
з використанням технологій дистанційного навчання
(27.10.2020 р. №56)

Вітаємо реставраторку МАР’ЯНУ ЛЕОНТЮК (група ODR1-M19) з нагородженням ГРАМОТОЮ Адміністрації і профкому студентів, аспірантів та докторантів за 1 місце в рейтингу успішності серед студентів педагогічного факультету за результатами 2019-2020 навчального року!

Пропонуємо перелік найбільш значних подій минулого тижня, що відбулись в українській освіті

Коли вже народився ти поетом, –
За все відповідай у цім житті.
Борис Олійник

Борис Олійник – унікальна постать не лише в українській літературі, а взагалі у вітчизняній культурі, політиці, філософії… Автор понад 40 книжок віршів, поем, есе, гострих і публіцистичних статей. Він створив свій неповторний поетичний світ чистих, високих почуттів та глибокої філософії, з чітко означеним ритмічним контуром, самобутньою ритмомелодикою і оригінальним словниковим ландшафтом. Твори Бориса Ілліча перекладались російською, чеською, словацькою, болгарською, польською, сербською, румунською, італійською та іншими мовами. Б. Олійник належить до числа тих небагатьох сучасних поетів, яких упізнають з перших рядків.

Борис Ілліч Олійник народився 22 жовтня 1935 року в с. Зачепилівка, Полтавська область. Друкуватися почав ще в школі. Після закінчення десятилітки в 1953 році вступив на факультет журналістики Київського Шевченківського держуніверситету, який закінчив у 1958 році.

У 1958 році працював завідуючим відділу республіканської газети «Молодь України».

З 1962 по 1973 рік працював в журналі «Ранок». Пройшов шлях від простого кореспондента до головного редактора. Був заступником головного редактора журналу «Дніпро» та старшим редактором видавництва «Дніпро».

З 1971 по 1974 рік – заступник голови правління Спілки письменників України.

З 1974 по 1991 рік – завідувач відділу, член редколегії журналу «Вітчизна».

З 1976 по 1991 рік – Секретар Спілки письменників України та СРСР. Член ЦК КПУ і ЦК КПРС.

У 1999 році Голова Комітету з Державних премій України імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури, журналістики і мистецтва при Раді Міністрів України.

Побував майже в усіх «гарячих точках» міжетнічних конфліктів колишнього Союзу – побував в зоні Югославської трагедії, був проти ембарго Сербії, бував у «гарячих точках» Боснії-Герцоговини, під час перебування в Сербії потрапив під бомбардування натівців.

Борис Олійник, по суті, зупинив будівництво промвузла у Каневі, що загрожувало усипальниці Т. Г. Шевченка. Ще у Верховній Раді УРСР виступив проти зведення мосту через Хортицю, що й змусило урядовців відкласти реалізацію свого наміру. У 1995 року Борису Іллічу присвоєне звання «Почесний громадянин Канева».

Один із фундаторів Українського фонду культури, з 1987 року очолює його на громадських засадах. Віце-президент Парламентської Асамблеї Ради Європи. У 2002 році присвоєно звання «Почесний громадянин міста Києва».

Відомий державний діяч: обирався депутатом Верховних Рад СРСР (з 1989 по 1991 рік – заступник Голови Ради Національностей Верховної Ради СРСР). У 1980 – 1991 депутат Верховної Ради УРСР X, XI скликань, голова Комісії Верховної Ради з питань освіти і культури. Депутат Верховної Ради України 1–4 скликань (1992–2006).

З 1995 по 2006 рік – Голова Постійної делегації Верховної Ради України у Парламентській Асамблеї Ради Європи.

З 1996 по 2006 рік – віце-президент Парламентської Асамблеї Ради Європи.

У 1987 році обраний дійсним членом Міжнародної слов’янської академії. З 1990 року дійсний член Національної Академії Наук України.

З 1992 року обраний академіком Української екологічної академії наук. Голова Українського фонду культури, співголова Форуму слов’янських народів.

5 липня 2010 року Указом Президента України Бориса Ілліча Олійника призначено головою Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Помер Борис Олійник 30 квітня 2017 року на 82-му році життя після важкої і тривалої хвороби.

Твори Бориса Ілліча Олійника, за словами О. Гончара, «позначають творчі звершення того бурхливого, щедро обдарованого покоління, яке разом із старшими письменниками забезпечило українській літературі довготривале і нині цілком почесне місце».

У книгах письменника розкривається індивідуальний, глибоко одухотворений світ нашого сучасника, який у складних протиріччях буденності настійно відшукує джерела людськості і суспільного поступу. Поета не приваблює надмірна монументальність і помпезність, він залишається у колі звичайних людських подій і фактів, таких безумовних моральних цінностей, як Батьківщина, Мати, Земля, Хліб…, він глибоко переживає плинність і минущість людського віку, осмислює іноді болючі в своїй основі зв’язки між поколіннями.

Визначні риси творчості Б. Олійника – громадський неспокій, патріотизм, турбота про долю рідного народу – про його «хліб і пісню».

До книги Б. І. Олійника «Поезії» [4] ввійшли кращі ліричні вірші та поеми. Читаєш поезію Б. Олійника – і ніби чуєш тихий розважливий голос мудрого поета-філософа, відчуваєш, як оживає у звичайних словах їхня внутрішня форма, викликаючи в уяві поетичний образ, що сягає своїм корінням глибоких джерел народної мови.

Поезії про війну, пам’ять про полеглих – невід’ємна частина поетичної творчості Бориса Олійника. Мова його поезій на цю тему збагачує мову української поетичної мови, розширює її словесні можливості. Це словесно-художній пам’ятник фронтовикам і тим, хто відійшов у вічність. «Ми все у пам’ять записали, тривкішу від сучасних перфокарт» – так каже про це поет від імені свого покоління.

Читаючи поезії Бориса Олійника, ми замислюємося, чому так багато в літературі написано про матерів, про батьків взагалі. На нашу думку, це питання майже риторичне: всі ми різні, це зрозуміло, але кожен з дитинства пам’ятає тепло та турботу матерів, ця тема близька і зрозуміла усім. І, напевне, не тільки усе сказане зумовлює увагу до образу матері в літературі усіх часів та народів. Любов сина чи доньки до матері відображує любов до всього роду, безперервний зв’язок поколінь у межах нації, тож не можна любити народ, не шануючи своїх батьків, так само і любов до батьків неодмінно вливається в більшу ріку – у любов до народу.

Збірка поезій про матір Б. Олійника «Сива ластівка» [6] пройнята тонким ліризмом, щирістю. Мати в нього – уособлення всього доброго й чесного в житті. Поет порівнює її з сонцем – символом життя й чистоти.

Поезії про матір у Бориса Олійника найщемкіші, найліричніші, вони стали пісенними перлами української культури.

Не байдужий Б. Олійник і до вічних тем – життя і смерті, кохання, любові й пошани до історичного минулого… Віршам і поемам Бориса Олійника властиве прагнення глибоко проникати в соціально-політичні, філософські проблеми, які хвилюють суспільство. У книзі Б. Олійника «Поеми» [5] представлено кращі поеми автора: «Дорога», «Доля», «Урок», «Заклинання вогню», «Сиве сонце моє», «У дзеркалі слова», «Дума про місто», «Крило».

Тему спадкоємності людського духу, взаємозв’язку минулого і сучасного Олійник успішно розробляє у багатьох творах.

Поезія «Батьки і діти» [1] – це ніби монолог сина, який запевняє своїх батьків і дідів:

Між нас не ляжуть вирвами роки,
Бо ваша кров пульсує в нашій долі…
Батьки і діти… Діти і батьки…
Нам нічого ділить на спільнім полі.

Образні деталі підкреслюють думку про спільність і неподільність інтересів молодшого і старшого поколінь людей. Для батьків і дітей дорогі й священні «вічна Тарасова мука», «шабля незагублена Сіркова і Лисенкова дума неземна», кортеж тополь по Україні… Це – «все батьківське, але й синівське – теж!»

Немає поета, який би не замислювався над значенням слова. Олійник – не виняток: метафора у дзеркалі слова дала назву окремій збірці поета. Що читач має побачити в дзеркалі авторового слова? Насамперед себе, тобто перевірити, чи приймає він поетове слово як своє й чи відчуває його щирість, спорідненість із традиціями народного світосприймання, народної мови, причому не в розумінні відбиття особливостей місцевої говірки, а народної в сенсі занурення в глибини семантики загальновживаного слова, його значення в мовомисленні українців. До книги Б. І. Олійника «Основи: поезії, поеми» [2] увійшли вибрані твори українського поета і громадського діяча, лауреата Шевченківської премії. Утвердження людської особистості, висоти духу і моралі, протистояння злу і насильству – головні мотиви творчості Бориса Олійника.

Борис Олійник – це людина, яка уміла любити людей. Він підтримував і допомагав. Робив це безкорисливо й щиро. Кожне слово його віршів торкається душі. Його «Пісню про матір» [3] знає кожен. Знайдіть людину, яка б не заплакала почувши її рядки!

У поетичному світі Б. Олійника – свята любов до Матері і Слова, до Роду і Народу… Поезія Бориса Ілліча вчить нас гідності, чесності, пам’яті до історії, любові до природи, шанобливого ставлення до батьків, поваги до жінки. Ці теми дуже близькі поетові, бо вони – саме життя.

Творчість Бориса Олійника є надзвичайно правдивою. Він ніколи нічого не замовчував. Він міг сказати все в обличчя. Мені подобається те, що він жив, як писав: відстоював культурні пам’ятки нашого народу, відстоював його права. І мені здається, що таким і має бути справжній поет!

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Олійник Б. Батьки і діти / Борис Олійник // Мовчун А. І. Рідне слово : українська дитяча література : навч. посіб. : у 2 кн. / А. І. Мовчун, З. Д. Варавкіна. – Київ : Арій, 2007. – Кн. 2. – С. 262.

2. Олійник Б. Основи : поезії, поеми / Борис Олійник. – Перевид., переробл. – Київ : Дніпро, 2015. – 694 с.

3. Олійник Б. Пісня про матір / Борис Олійник // Живиця : хрестоматія української літеретури XX ст. : у 2 кн. /за ред. М. М. Конончука. – Київ : Твім інтер, 1998. – Кн. 2. – С. 449–450.

4. Олійник Б. Поезії / Борис Олійник. – Київ : Дніпро, 1986. – 343 с.

5. Олійник Б. Поеми / Борис Олійник. – Київ : Дніпро, 1983. – 183 с.

6. Олійник Б. І. Сива ластівка : поезії про матір / Б. І. Олійник. – Київ : Веселка, 1979. – 104 с.

Т. В. Сологуб,
завідувач сектору читального залу педагогічного факультету

Представлений Вашій увазі бібліографічний огляд літератури – далеко не повний список видань, які знаходяться у фонді читального залу педагогічного факультету. Запрошуємо всіх бажаючих завітати до нашої книгозбірні та детально ознайомитися з життєвим та творчим шляхом видатного українського поета – Бориса Ілліча Олійника.