В Україні війна… Україна плаче…Україна ЦВІТЕ! Цвіте буйним цвітом, цвіте свіжістю молодості, пахне ароматом смачної випічки і згарищем руїн, звучить гучними сиренами і рідною мовою у всіх її куточках. Вона прекрасна навіть у воєнний час і все це завдяки тим, хто захищає рідну землю і береже нас.
Слава Україні! Героям слава! Саме такими словами суботнього ранку розпочалася подорож студентів педагогічного факультету спеціальності 012 Дошкільна освіта та їх викладачів (Галини Ватаманюк та Іванни Пукас) до Закарпаття. Хмельниччина, Буковина, Галичина розлого простиралися перед очима подорожніх й миттєво залишалися позаду автобуса. Відлуння історії і захоплення краєвидами все більше займало простору в уяві і пам’яті туристів. Розповіді талановитого гіда відкривали нові таємниці флори, фауни, культури та побуту місцевостей, повз які проїжджали.
Година за годиною – і ось перша зупинка на Закарпатті: Рахівщина, с. Ділове – гіпотетична точка на земній поверхні, що визначає географічний центр Європи, який знаходиться на правому березі річки Тиси, по якій проходить українсько-румунський кордон. Це тихе місце уособлює собою всю красу Закарпаття. Крамнички із сувенірами, національним одягом яскравими барвами й різноманітністю товару вабили око студентів. Споруди, що символізують велич території, гордовито позували відвідувачам. Адже саме тут кожен із них мав змогу загадати найзаповітніше бажання – МИРу Україні, допомоги європейських країн.
А поки цей процес тривав, буруни стрімкого найвищого водоспаду Закарпаття «Труфанець» скажено стрибали по камінню, грайливо торкалися відвідувачів, голосно нагадували про себе, бажаючи залишитися у спогадах кожного, хто тут побував. Хтось умився гірською водою, хтось лише зачерпнув її у долоні, але кожен закарбував той бурхливий плин закарпатського водограю на своєму фото.
Хвилиною мовчання було вшановано пам’ять загиблих у російсько-українській війні. Зі словами вдячності за можливість подорожувати, екскурсійне авто рушило далі.
Відвідали музей гуцульської спадщини с. Кваси та броварні Ципа. Спостерігали за гнучкістю і вправністю гірської форелі, годували повновидих овечок та засмученого віслюка, дивувалися готелем для бездомних кішок і рестораном для бездомних собак, відчули смак карпатського чаю, розглядали національний одяг, посуд, приладдя праці гуцулів, вчилися ліжникарству (майстер-клас від випускниці історичного факультету нашого університету Юлії).
А далі – релакс у термальних басейнах туристичного комплексу «Теплі води» у Велятино. Цілюща вода то обіймала нас, то прудко виштовхувала на поверхню водного плеса басейнів; аромосауни делікатно розкривали кожній клітинці нашого тіла секрет зняття втоми й зміцнення здоров’я.
Збадьорившись, хоч уже й вечоріло, прямували до розкішних угорських садиб Берегівського району, де всіх гостинно зустріли господарі (угорці з українським громадянством). Смакували бограч, голубці, пампушки, ароматні вина домашнього виробництва (виноградників тут – гектари), відтак переконалися, що земля Закарпаття дійсно помічена небом, зігріта найяскравішими променями сонця і найсолодший виноград дозріває саме тут.
Наступного дня нас чекали нові пригоди. Ми знову поринули в купіль закарпатських вод, які мають унікальні оздоровчі та лікувальні властивості, але цього разу вже в Берегово – центрі угорської культури на Закарпатті, а саме – в чудовому оздоровчому комплексі «Жайворонок». Дизайн, який вражає, комфорт, численні басейни, джакузі, ігрові зони та фотозони залишили гарні спогади і чудові фото.
Наступна локація – величний і старовинний Ужгород. Скромні, вистелені річним каменем вулички старого міста ведуть нас до ботанічного саду, Ужгородського замку з тисячолітньою романтичною історією, який є фортифікаційним шедевром Закарпаття. У центральній частині міста привертають увагу маленькі мініскульптури, і наш маршрут перетворюється в справжнє фотополювання за ними. У всій величі й красі перед нами постає Хрестовоздвиженський кафедральний собор. Прислухаємося до співу недільного Богослужіння, розглядаємо пам’ятки довкола, відчуваємо аромат найсмачнішої на Закарпатті кафи з крутезної кав’ярні «SHTEFANYO», смакуємо її і прямуємо до філармонії, а неподалік – уже й перші сакури, набережна річки-красуні Уж. Судячи із кількості людей, які тут перебували, приходимо до висновку, що це одне з улюблених місць відпочинку місцевих жителів і туристів. У захваті від побаченого були і ми. Найдовша в Європі липова алея (більше 2 км) пробуджує відчуття казковості. Її смарагдова зелень створює приємний затінок, коридор захищеності і спокою. Тут легко дихається, уявляється, мріється, чудово почувається.
Звернувши ліворуч із набережної, потрапляємо в сакуровий рай. Грона оксамитових квітів ніжно-рожевого кольору оповили розлоге гілля, висаджених ще угорцями квітучих дерев. Вони стрімко тягнуться до сонця і, водночас ніжно торкаються перехожих. Їх краса заворожує, перехоплює дух, вселяє впевненість у власній красі, єднає небо і землю, викликає магічні відчуття та емоції, підносить їх до рівня душевного блаженства. Їх ми не могли не захопити з собою, вони з нами залишилися у фото, відео і яскравих спогадах. Охочих поринути в таку красу було чимало.
Дякуємо організатору поїздки Людмилі Горчак і всім, хто допоміг нам збагнути принади Закарпатського краю й України загалом, поєднавши красиве з корисним.
Галина Ватаманюк,
кандидат педагогічних наук, доцент
