Коли вже народився ти поетом, –
За все відповідай у цім житті.
Борис Олійник
Борис Олійник – унікальна постать не лише в українській літературі, а взагалі у вітчизняній культурі, політиці, філософії… Автор понад 40 книжок віршів, поем, есе, гострих і публіцистичних статей. Він створив свій неповторний поетичний світ чистих, високих почуттів та глибокої філософії, з чітко означеним ритмічним контуром, самобутньою ритмомелодикою і оригінальним словниковим ландшафтом. Твори Бориса Ілліча перекладались російською, чеською, словацькою, болгарською, польською, сербською, румунською, італійською та іншими мовами. Б. Олійник належить до числа тих небагатьох сучасних поетів, яких упізнають з перших рядків.
Борис Ілліч Олійник народився 22 жовтня 1935 року в с. Зачепилівка, Полтавська область. Друкуватися почав ще в школі. Після закінчення десятилітки в 1953 році вступив на факультет журналістики Київського Шевченківського держуніверситету, який закінчив у 1958 році.
У 1958 році працював завідуючим відділу республіканської газети «Молодь України».
З 1962 по 1973 рік працював в журналі «Ранок». Пройшов шлях від простого кореспондента до головного редактора. Був заступником головного редактора журналу «Дніпро» та старшим редактором видавництва «Дніпро».
З 1971 по 1974 рік – заступник голови правління Спілки письменників України.
З 1974 по 1991 рік – завідувач відділу, член редколегії журналу «Вітчизна».
З 1976 по 1991 рік – Секретар Спілки письменників України та СРСР. Член ЦК КПУ і ЦК КПРС.
У 1999 році Голова Комітету з Державних премій України імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури, журналістики і мистецтва при Раді Міністрів України.
Побував майже в усіх «гарячих точках» міжетнічних конфліктів колишнього Союзу – побував в зоні Югославської трагедії, був проти ембарго Сербії, бував у «гарячих точках» Боснії-Герцоговини, під час перебування в Сербії потрапив під бомбардування натівців.
Борис Олійник, по суті, зупинив будівництво промвузла у Каневі, що загрожувало усипальниці Т. Г. Шевченка. Ще у Верховній Раді УРСР виступив проти зведення мосту через Хортицю, що й змусило урядовців відкласти реалізацію свого наміру. У 1995 року Борису Іллічу присвоєне звання «Почесний громадянин Канева».
Один із фундаторів Українського фонду культури, з 1987 року очолює його на громадських засадах. Віце-президент Парламентської Асамблеї Ради Європи. У 2002 році присвоєно звання «Почесний громадянин міста Києва».
Відомий державний діяч: обирався депутатом Верховних Рад СРСР (з 1989 по 1991 рік – заступник Голови Ради Національностей Верховної Ради СРСР). У 1980 – 1991 депутат Верховної Ради УРСР X, XI скликань, голова Комісії Верховної Ради з питань освіти і культури. Депутат Верховної Ради України 1–4 скликань (1992–2006).
З 1995 по 2006 рік – Голова Постійної делегації Верховної Ради України у Парламентській Асамблеї Ради Європи.
З 1996 по 2006 рік – віце-президент Парламентської Асамблеї Ради Європи.
У 1987 році обраний дійсним членом Міжнародної слов’янської академії. З 1990 року дійсний член Національної Академії Наук України.
З 1992 року обраний академіком Української екологічної академії наук. Голова Українського фонду культури, співголова Форуму слов’янських народів.
5 липня 2010 року Указом Президента України Бориса Ілліча Олійника призначено головою Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Помер Борис Олійник 30 квітня 2017 року на 82-му році життя після важкої і тривалої хвороби.
Твори Бориса Ілліча Олійника, за словами О. Гончара, «позначають творчі звершення того бурхливого, щедро обдарованого покоління, яке разом із старшими письменниками забезпечило українській літературі довготривале і нині цілком почесне місце».
У книгах письменника розкривається індивідуальний, глибоко одухотворений світ нашого сучасника, який у складних протиріччях буденності настійно відшукує джерела людськості і суспільного поступу. Поета не приваблює надмірна монументальність і помпезність, він залишається у колі звичайних людських подій і фактів, таких безумовних моральних цінностей, як Батьківщина, Мати, Земля, Хліб…, він глибоко переживає плинність і минущість людського віку, осмислює іноді болючі в своїй основі зв’язки між поколіннями.
Визначні риси творчості Б. Олійника – громадський неспокій, патріотизм, турбота про долю рідного народу – про його «хліб і пісню».
До книги Б. І. Олійника «Поезії» [4] ввійшли кращі ліричні вірші та поеми. Читаєш поезію Б. Олійника – і ніби чуєш тихий розважливий голос мудрого поета-філософа, відчуваєш, як оживає у звичайних словах їхня внутрішня форма, викликаючи в уяві поетичний образ, що сягає своїм корінням глибоких джерел народної мови.
Поезії про війну, пам’ять про полеглих – невід’ємна частина поетичної творчості Бориса Олійника. Мова його поезій на цю тему збагачує мову української поетичної мови, розширює її словесні можливості. Це словесно-художній пам’ятник фронтовикам і тим, хто відійшов у вічність. «Ми все у пам’ять записали, тривкішу від сучасних перфокарт» – так каже про це поет від імені свого покоління.
Читаючи поезії Бориса Олійника, ми замислюємося, чому так багато в літературі написано про матерів, про батьків взагалі. На нашу думку, це питання майже риторичне: всі ми різні, це зрозуміло, але кожен з дитинства пам’ятає тепло та турботу матерів, ця тема близька і зрозуміла усім. І, напевне, не тільки усе сказане зумовлює увагу до образу матері в літературі усіх часів та народів. Любов сина чи доньки до матері відображує любов до всього роду, безперервний зв’язок поколінь у межах нації, тож не можна любити народ, не шануючи своїх батьків, так само і любов до батьків неодмінно вливається в більшу ріку – у любов до народу.
Збірка поезій про матір Б. Олійника «Сива ластівка» [6] пройнята тонким ліризмом, щирістю. Мати в нього – уособлення всього доброго й чесного в житті. Поет порівнює її з сонцем – символом життя й чистоти.
Поезії про матір у Бориса Олійника найщемкіші, найліричніші, вони стали пісенними перлами української культури.
Не байдужий Б. Олійник і до вічних тем – життя і смерті, кохання, любові й пошани до історичного минулого… Віршам і поемам Бориса Олійника властиве прагнення глибоко проникати в соціально-політичні, філософські проблеми, які хвилюють суспільство. У книзі Б. Олійника «Поеми» [5] представлено кращі поеми автора: «Дорога», «Доля», «Урок», «Заклинання вогню», «Сиве сонце моє», «У дзеркалі слова», «Дума про місто», «Крило».
Тему спадкоємності людського духу, взаємозв’язку минулого і сучасного Олійник успішно розробляє у багатьох творах.
Поезія «Батьки і діти» [1] – це ніби монолог сина, який запевняє своїх батьків і дідів:
Між нас не ляжуть вирвами роки,
Бо ваша кров пульсує в нашій долі…
Батьки і діти… Діти і батьки…
Нам нічого ділить на спільнім полі.
Образні деталі підкреслюють думку про спільність і неподільність інтересів молодшого і старшого поколінь людей. Для батьків і дітей дорогі й священні «вічна Тарасова мука», «шабля незагублена Сіркова і Лисенкова дума неземна», кортеж тополь по Україні… Це – «все батьківське, але й синівське – теж!»
Немає поета, який би не замислювався над значенням слова. Олійник – не виняток: метафора у дзеркалі слова дала назву окремій збірці поета. Що читач має побачити в дзеркалі авторового слова? Насамперед себе, тобто перевірити, чи приймає він поетове слово як своє й чи відчуває його щирість, спорідненість із традиціями народного світосприймання, народної мови, причому не в розумінні відбиття особливостей місцевої говірки, а народної в сенсі занурення в глибини семантики загальновживаного слова, його значення в мовомисленні українців. До книги Б. І. Олійника «Основи: поезії, поеми» [2] увійшли вибрані твори українського поета і громадського діяча, лауреата Шевченківської премії. Утвердження людської особистості, висоти духу і моралі, протистояння злу і насильству – головні мотиви творчості Бориса Олійника.
Борис Олійник – це людина, яка уміла любити людей. Він підтримував і допомагав. Робив це безкорисливо й щиро. Кожне слово його віршів торкається душі. Його «Пісню про матір» [3] знає кожен. Знайдіть людину, яка б не заплакала почувши її рядки!
У поетичному світі Б. Олійника – свята любов до Матері і Слова, до Роду і Народу… Поезія Бориса Ілліча вчить нас гідності, чесності, пам’яті до історії, любові до природи, шанобливого ставлення до батьків, поваги до жінки. Ці теми дуже близькі поетові, бо вони – саме життя.
Творчість Бориса Олійника є надзвичайно правдивою. Він ніколи нічого не замовчував. Він міг сказати все в обличчя. Мені подобається те, що він жив, як писав: відстоював культурні пам’ятки нашого народу, відстоював його права. І мені здається, що таким і має бути справжній поет!
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
-
Олійник Б. Батьки і діти / Борис Олійник // Мовчун А. І. Рідне слово : українська дитяча література : навч. посіб. : у 2 кн. / А. І. Мовчун, З. Д. Варавкіна. – Київ : Арій, 2007. – Кн. 2. – С. 262.
-
Олійник Б. Основи : поезії, поеми / Борис Олійник. – Перевид., переробл. – Київ : Дніпро, 2015. – 694 с.
-
Олійник Б. Пісня про матір / Борис Олійник // Живиця : хрестоматія української літеретури XX ст. : у 2 кн. /за ред. М. М. Конончука. – Київ : Твім інтер, 1998. – Кн. 2. – С. 449–450.
-
Олійник Б. Поезії / Борис Олійник. – Київ : Дніпро, 1986. – 343 с.
-
Олійник Б. Поеми / Борис Олійник. – Київ : Дніпро, 1983. – 183 с.
-
Олійник Б. І. Сива ластівка : поезії про матір / Б. І. Олійник. – Київ : Веселка, 1979. – 104 с.
Т. В. Сологуб,
завідувач сектору читального залу педагогічного факультету
Представлений Вашій увазі бібліографічний огляд літератури – далеко не повний список видань, які знаходяться у фонді читального залу педагогічного факультету. Запрошуємо всіх бажаючих завітати до нашої книгозбірні та детально ознайомитися з життєвим та творчим шляхом видатного українського поета – Бориса Ілліча Олійника.
